Апостол Петро пережив бурхливе життя. Зустріч з Христом, Його смерть і
Воскресіння, зрада самого Петра і навернення. Потім апостольський труд.
І як ми знаємо колишній Симон, син Йони, закінчив своє життя у столиці тогочасної
Імперії, Римі. Він був розіп'ятий.
Віра ж започаткована Христом і проповідувана Апостолом перемінила світ. Тепер у
Римі існує певний центр усього християнського життя. І так багато різних людей
знаходить втіху і сенс свого життя, страждань та смерті у вірі в Ісуса.
Апостол Петро також написав два листа, які визнані Церквою боговдухновеними.
Через них ми ніби можемо доторкнутися безпосередньо до самого серця автора. Бо
усі інші свідчення про Симона є написаними іншими людьми: учнем Марком, Лукою
та іншими авторами.
Про що пише Апостол? В мене не має достатньо сил та здібностей для того, щоб
пізнати увесь їхній зміст. Але я хтів би застановитися лише над одними словами з
Другого Послання.
Петро пише про саме Святе Писання. Він говорить, що воно є світильником, якій
світить у темряві і звертається до християн, що вони добре роблять коли
звертаються до нього. Цей світильник світить у темряві, перестане бути потрібним,
коли почне розвиднятися і рання зоря зійде в серцях віруючих.
Про що говорять ці слова? Ми справді живемо у темряві. Майже все навколо нас
відкинуло Бога, Правдиве Світло і перебуває у темряві. Однак є речі, які нагадують
нам про День: це є Святе Письмо, святі Таїнства, добрі люди, природа. Ці речі
допомагають нам остаточно не втратити віру, не впасти на дусі.
Ці слова дуже близькі моєму розумінню дійсності і вони вселяють в мене надію, що
цей час колись закінчиться. Наступить День, пройде темрява. А цей час треба просто
перетривати, використовуючи усі даровані нам Богом засоби.
Апостол Петро, хоча сам бачив Христа і пережив, відчув Його любов, усе одно дізнав
і часу покинутості та самотності. Він зрозумів, що таке правдива віра, коли вона
прагне досягнути Бога, і не може цього здійснити тут на землі. Через це Апостол є
дуже рідний моєму серці. З усієї душі я хтів би подякувати йому за ці слова: віри,
надії та любові до Бога.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Псалом 1 - перевод с иврита - Инна Гительман Все переводы с иврита сделаны мною с помощью Господа.
Адреса других Библейских исследований, не помещённых на этом сайте:
Схема жизни праотцов от Адама до Арфаксада: https://www.stihi.ru/2018/04/23/282
Схема жизни праотцов от Ноя до Авраама: https://www.stihi.ru/2018/04/09/10236
Давид хотел построить дом для ковчега, но Бог возвестил ему о Храме - Николай Погребняк Бывает, что некоторые из нас молятся о чём-то, просят Бога и не получают просимого, хотя просят о насущном, а не для вожделений. От этого многие начинают думать, что не слышит их Господь. Но кто знает, может Бог не дарует просимого, потому что приготовил более великое.
Альфред Великий. Боэциевы песни (фрагменты) - Виктор Заславский Альфред Великий (849-899) был королем Уессекса (одного из англосаксонских королевств) и помимо успешной борьбы с завоевателями-викингами заботился о церкви и системе образования в стране. Он не только всячески спонсировал ученых монахов, но и сам усиленно трудился на ниве образования. Альфреду Великому принадлежат переводы Орозия Павла, Беды Достопочтенного, Григория Великого, Августина и Боэция. Как переводчик Альфред весьма интересен не только историку, но и филологу, и литературоведу. Переводя на родной язык богословские и философские тексты, король позволял себе фантазировать над текстом, дополняя его своими вставками. Естественно, что работая над "Утешением философией" Боэция, Альфред перевел трактат более, чем вольно: многое упростил, делая скорее не перевод Боэция, но толкование его, дабы сделать понятным неискушенным в античной философии умам. Поэтому в его обработке "Утешение" гораздо больше напоминает библейскую книгу Иова.
"Боэциевы песни" появились одновременно с прозаическим переводом "Утешения" (где стихи переведены прозой) и являют собой интереснейший образец античной мудрости, преломленной в призме миросозерцания христиан-англосаксов - вчерашних варваров. Неизвестна причина, по которой стихи и проза, так гармонично чередующиеся в латинском оригинале "Утешения", были разделены англосаксами. Вероятно, корень разгадки кроется в том, что для древнеанглийского языка литературная проза была явлением новым и возникновением ее мы обязаны именно переводам короля Альфреда. Делая прозаические переводы, король был новатором, и потому решил в новаторстве не переусердствовать, соединяя понятный всем стих с новой и чуждой глазу прозой. Кроме того, возможно, что Альфред, будучи сам англосаксом, не понимал смешанных прозаическо-стихотворных текстов и решил, что лучше будет сделать два отдельных произведения - прозаический трактат и назидательную поэму. Как бы там ни было, в замыслах своих король преуспел. "Боэциевы песни" - блестящий образец древнеанглийской прозы и, похоже, единственный случай переложения латинских метров германским аллитерационным стихом. Присочинив немало к Боэцию, Альфред Великий смог создать самостоятельное литературное произведение, наверняка интересное не только историкам, но и всем, кто хоть когда-то задумывался о Боге, о вечности, человечских страданиях и смысле жизни.
